«Стань другом для дитини-сироти»

Кожній дитині потрібна батьківська любов, їхня увага та підтримка, але не всі діти з різних причин мають батьків. Тому вони перебувають в інтернатних закладах і мріють про сім'ю. На сьогоднішній день існує чотири сімейні форми влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, а саме: прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу, усиновлення, опіка (піклування). Але є ще два напрями влаштування таких дітей у сім'ю – це патронатство та наставництво.

Наставник – це доросла людина, яка готова підтримувати дитину з інтернату, розвивати в неї навички самостійного життя, ділитися власним досвідом і підтримувати дружні стосунки. Дитина, яка має наставника, стає більш самостійною і впевненішою. Вона відчуває, що є людина, якій вона не байдужа. Успішність у навчанні покращується, дитина вчиться налагоджувати контакти з людьми, ставити перед собою життєві цілі. В неї формуються культурні, моральні та духовні цінності.

Метою наставництва – є підготовка дитини, позбавленої батьківської опіки, до самостійного життя. Адже діти в інтернатах не вміють готувати їжу, робити покупки, захищати свої права тощо. Допомогти їм у цьому може наставник, який має стає для дитини другом. Стати наставником означає стати турботливим дорослим, другом, готовим присвятити дитині з інтернату свій час, знання і досвід. Наставник повинен мати повних 18 років, бажання допомагати іншим, слухати, бути терпеливим і, звісно, любити дітей. Якщо раніше наставництво й існувало, то не в надто виражених формах та масштабах. Звісно, були небайдужі люди-волонтери, котрі навчали дітей-сиріт початків самостійного життя, того, чого не навчать в інтернаті. На практиці це виглядає так: за людиною, яка бажає стати наставником, закріплюється одна дитина-сирота, до якої, щонайменше чотири рази в місяць, слід приїздити в інтернат, проводити з нею час, гратися, спілкуватися, вчити елементарним навичкам життя - приготувати разом їжу, розповісти про економію коштів, поговорити про майбутню професію, допомогти в особистих проблемах чи конфліктах., підготувати дитину-сироту до дорослого самостійного життя та соціальної адаптації. Щодо віку – це можуть бути діти від 0 до 18 років. Як правило, для наставництва обирають дітей з 8 до 18 років.. Наставнику рекомендують приїжджати в інтернат чи дитячий будинок до свого вихованця. Це може бути, наприклад, на вихідних – на одну-дві години. Згодом, як пара встановить довірливі стосунки, з вихованцем можна прогулятися, в місті, парку, посидіти в кафе тощо. Однак залишати територію інтернату, можна лише за згодою керівника закладу. Якщо ви стали наставником, і так сталося, що часу обмаль і немає можливості приїхати до дитини, як обіцяли – можна поспілкуватися по телефону або через скайп, а потім знову відновити особисті зустрічі.

Більшість людей, які хотіли б стати наставниками, турбують думки, як знайти час, що робити, якщо в дитини виникне надмірна прив’язаність або з якихось причин потрібно буде припинити спілкування, але боятися цього не варто, бо це – норма для наставництва. Разом з тим, на тренінгах наставника навчать як ставити межу в спілкуванні з дитиною. Наставник повинен коректно та правильно реагувати та пояснювати, що він не є мамою для вихованця й не хотів би, щоб його так називали. Він лише друг, який поруч, допомагає, підтримує і розвиває. Необхідно бути чесними з дітьми. До того ж, майбутній наставник має усвідомлювати, що він не планує найближчим часом переїжджати за кордон або змінювати в Україні місто свого проживання.

Важливо чесно та відкрито розповісти дитині про свої зміни чи проблеми в житті, пояснити, чому кількість зустрічей зменшується або взагалі припиняється. Якщо з певних причин наставник не може відвідувати свого вихованця, йому шукають заміну – іншого наставника, і зазделегідь попереджають дитину. Фахівці наголошують, в жодному разі не зникати з життя дитини та не припиняти спілкування різко, щоб не травмувати.


Фахівець

із соціальної роботи Т. В. Шемет

 

Останнє оновлення (25 травня 2020)