Державна сімейна політика: міцна „фортеця” чи шлях у безодню?

Сімейні негаразди, непорозуміння між батьками та дітьми, неконтрольовані діти, часті зґвалтування, булінг, наркотична чи алкогольна залежність серед дітей та молоді, дитячі суїциди, вбивства і т.д. Ці жахливі та неприпустимі факти дедалі частіше набирають обертів у нашій державі, виходять на „рівень” аморальності, безчинства, жорстокості та брутальності. Як пише Ліна Костенко: „… Злість рухає людьми, але у бік безодні”

Та чи замислюємося ми над тим, що є причиною цього? Кому, перш за все, варто нести за це відповідальність? Хто стоїть „за кермом” корабля, який часто потрапляє у небезпеку? Які чинники цьому сприяють і хто повинен виправляти всі ці помилки? Це далеко не вичерпний перелік запитань, на які хочеться отримати правдиву відповідь не тільки батькам, але і тим, кому небайдужа доля підростаючого покоління.

Досить часто засоби масової інформації доводять до нас сумну статистику дитячої жорстокості, домашнього насильства, безкарності кривдників, вбивства дітей, що навіть важко помістити все це у нашу свідомість. Та невже ментальність українського народу, котрий пережив не одну війну, не одну революцію, голодомор, котрий багатий не тільки природними ресурсами, але й талановитими, успішними людьми, духовними скарбами та святинями, настільки зубожіла, що люди вдаються до неприпустимих та страшних вчинків? Навіть остання подія у столиці – так званий „марш рівності” – сколихнула громадськість, оскільки зовсім неможливо зрозуміти брудну швидкоплинну течію, котра веде і справді у безодню. Постає питання: коли ж ми, українці, почали втрачати самих себе?.. Напевно, тоді, коли людство стало на хибний шлях зла, жорстокості, хамства та несправедливості, відсуваючи при цьому на далекий план, а то й взагалі забуваючи про християнство, мораль, честь та гідність.

З чого ж тоді варто почати?.. Перш за все, варто заглянути кожному з нас у свій внутрішній світ і дати собі відверті відповіді на ті запитання, які хочеться почути від інших: який рівень власної моралі (і чи взагалі вона присутня); яку атмосферу ми створюємо у власній сім’ї; який приклад ми показуємо своїм дітям, зважаючи на власні вчинки; про що і як спілкуємося у присутності дітей; як у їхній же присутності міркуємо про інших людей, їхні вчинки; який тон розмови є „традиційним” для вашої сім’ї; чи вмієте ви визнавати власні помилки перед дітьми; як часто ви спілкуєтеся з дітьми на відверті теми тощо.

Ми часто, йдучи вулицею, міркуючи про власні проблеми, не помічаємо дітей, котрі спілкуються за допомогою вже звичної для них нецензурної лексики, котрі перестали зважати на дорослих, котрі втратили сором абсолютного у всьому та інтерес до здорового спілкування, до книги, а найгірше – котрі морально і духовно збідніли... Якщо оглянутися навколо і усвідомити всі ці моменти, то стає моторошно і страшно за майбутнє нашої держави.

Важко сприймати й ті факти, коли діти чекають від батьків розуміння чи приготовленої вечері, а ті у свою чергу заглядають до чарки, знущаються з дітей, принижують, завдають фізичного та морального болю...

Ще „цікаві” моменти, коли батьки, критикуючи інших за недбале виховання дітей, не зважають на власних дітей, не цікавляться їхніми інтересами та проблемами, не контролюють їхнє перебування у соціальних мережах, не помічають їхні вчинки, забувають про моральні принципи, норми та духовність. А варто спочатку вийняти скалку з власного ока, а вже потім шукати смітинку в чужому.

Бо поки кожен із нас не розпочне із самого себе, не винесе інтереси дітей вище власних амбіцій, не покаже своїм прикладом, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, доти важко буде нам з вами побудувати гідну державу з достойним майбутнім для підростаючого покоління.

Я можу зрозуміти і те, що матеріальне забезпечення має неабияке значення для сімей, бо дати хорошу путівку в життя дітям зараз дуже непросто, і щодня, очікуючи чогось кращого, кожна друга сім’я зазнає певні прикрощі.

Та повірте, що материнська ласка, розуміння та батьківська підтримка творять дива для дітей. Адже тільки завдяки сімейній злагоді можна досягти компромісу, тільки завдяки духовному збагаченню можна відчути позитивний результат виховання своїх дітей і тільки за допомогою незламної віри в успіхи своїх дітей можна побачити їхні справжні здобутки. Бо діти повинні відчувати підтримку батьків, оскільки вони є нашим відображенням в люстерці.

Чим більше ви будете спілкуватися зі своїми дітьми на різні теми та будете відвертими з ними, чим частіше ви не критикуватимете, а спільно аналізуватимете всі факти та їхні вчинки, не сприймаючи при цьому бажане за дійсне, тим легше ви зможете досягти позитивного результату своєї батьківської непосильної праці у вихованні дітей.

Коли дитина побачить у вас друга, якому можна довіряти, який не скривдить, не образить, не обдурить, який дотримає слова і буде добрим взірцем для неї, з тих пір з впевненістю зможете говорити про її добре виховання. І не забувайте про духовний світ своїх сімей, про формування християнської моралі, вчіться не зраджувати своїм добрим принципам, виховуйте у собі позитивну модель батька та матері, щоб діти могли пишатися вами і брати з вас приклад.

Шановні батьки, як би не складалася доля ваших дітей і життя не приносило різні несподіванки, завжди вмійте опановувати себе, берегти родинні надбання, шанувати одне одного, підтримувати і не принижувати. Не будуйте сімейну фортецю тільки із матеріальних цеглин, оскільки матеріальні блага тимчасові, а духовність, мораль та любов – це одвічні цінності, котрі потрібні кожній без винятку родині для формування справжніх людських відносин та виховання гідних громадян своєї держави.

Завідувач сектору сім’ї та молоді

райдержадміністрації

Т.Горова

 

Останнє оновлення (25 червня 2019)